Петрів Піст

Установлення Петрового посту

Установлення Петрового (Апостольського) посту належить до перших віків Церкви. Про церковне установлення цього Посту згадується в Постановленнях Апостольських: “Після П’ятдесятниці святкуйте одну седмицю, а потім постіться, справедливість вимагає і радіти після прийняття дарів від Бога, і поститися після полегшення плоті” Але особливо цей піст утвердився, коли у Константинополі й Римі, який тоді ще не відпав від Православ’я, були зведені храми на честь первоверховних Апостолів Петра і Павла. Освячення константинопольського храму відбулося в день пам’яті Апостолів 29 червня ст. ст. (12 липня н. ст.), і з того часу цей день став урочистим і на Сході, і на Заході. У Православній Церкві закріпилося приготовлення благочестивих християн до цього свята постом і молитвою.

Святий Афанасій Великий, описуючи у своїй промові до імператора Констанція нещастя, заподіяні аріанами православним християнам, зазначає: “Народ, що постився в тиждень наступний за П’ятдесятницею, пішов для молитви на кладовище”. Цей літній піст, який зараз ми називаємо Петровим, або Апостольським, раніше називали Постом П’ятдесятниці. Церква закликає нас до цього посту за прикладом Апостолів, які прийнявши Святого Духа в день П’ятдесятниці, в пості й молитві готувалися до всесвітньої проповіді Євангелія.

День П’ятидесятниці, коли в п’ятдесятий день після зішестя Свого з труни і в десятий день після Вознесіння Господнього, і сівши праворуч Отця, зіславши Пресвятого Духа на всіх Своїх учнів і апостолів, – одне з найбільших свят. Це здійснення нового вічного заповіту з людьми. Дух Святий, що зійшов на апостолів, Дух істини, Дух премудрості і одкровення накреслив замість Синайського новий закон Сионський. Місце закону Синайського заступила благодать Святого Духа, законополагаючого, що подає сили до виконання Закону Божого, що прорікає виправдання не у справах, а по благодаті.

Ми не постимо в П’ятидесятницю, тому що в ці дні Господь перебував з нами. Не постимо, тому що Він Сам сказав: «<чи можете змусити синів чертога шлюбного постити, коли з ними жених» (Лк. 5, 34). Після свята П'ятидесятниці піст особливо необхідний, щоб подвигом його очистити нам думки і зробитися гідними дарів Святого Духа, — пише святий Лев Великий. — За справжнім святкуванням, яке Дух Святий освятив Своїм зішестям, звичайно слідує всенародний піст, встановлений для лікування душі та тіла, і тому вимагає, щоб ми проводили його з належним благоговінням. Бо ми не сумніваємося, що після того, як апостоли сповнилися обітованою зверху силою і Дух істини вселився в їхні серця , між іншими таємницями небесного вчення, по навіюванню Утішителя, викладено також вчення і про духовну стриманість, щоб серця, очищаючись постом, робилися здібними для отримання благодатних дарувань... не можна змагатися з майбутніми зусиллями гонителів і лютими погрозами нечестивих в зніженому телі і відгодованій плоті, оскільки те, що потішає нашу зовнішню людину, руйнує внутрішню, і навпаки, розумна душа тим більше очищається, чим більше умертвляєтся плоть». Тому-то вчители, що прояснили прикладом і повчанням всіх чад Церкви, початком боротьби за Христа ознаменували святий піст, щоб, виходячи на брань проти духовного розбещення, мати для цього зброю в стриманості, якою можна було б убити гріховні бажання, бо невидимі наші супротивники і безтілесні вороги не здолають нас, якщо ми не вдаватимемося до плотської похоті. Хоча спокуснику бажання нам шкодити постійне і незмінне, але воно залишається безсилим і бездіяльним, коли він не знайде в нас сторони, з якої йому можна напасти... З цієї-то причини встановлений незмінний і спасительний звичай — після святих і радісних днів, що святкуються нами на честь Господа, воскреслого з мертвих і вознісшогося на небеса, і після прийняття дару Святого Духа проходити час посту. Звичай посту необхідно старанно дотримувати і для того, щоб в нас перебували ті дари, які дарованіі нині Церкві від Бога. Зробившись храмами Святого Духа і більш ніж коли-небудь будучи напоєні Божественними водами, ми не повинні бути подолані ніяким жаданням, не повинні служити ніяким порокам, щоб житло чесноти не поганилося нічим нечестивим. При допомозі і сприянні Бога ми всі можемо досягти цього, якщо тільки, очищаючи себе постом і милостинею, прагнутимемо звільнити себе від гріховної скверни і приносити рясні плоди любові. Далі святий Лев Римський пише: «З апостольських правил, які вселив Сам Бог, первостоятели церковні, по навіюванню Святого Духа, першим поставили те, щоб всі подвиги чесноти починати з поста. Це вони зробили тому, що заповіді Божі можна виконати добре тільки тоді, коли воїнство Христове захищено від всіх спокус гріха святою стриманістю. Отже, улюблені, ми повинні вправлятися в пості переважно в даний час, в який заповедуєтся нам піст, після закінчення п'ятдесяти днів, що протекли від Воскресіння Христового до зішестя Святого Духа і проведених нами в особливому торжестві. Цей піст заповіданий, щоб оберегти нас від безпечності, в яку дуже легко впасти із-за довготривалого дозволу на їжу, яким ми користувалися. Якщо ниву нашої плоті не обробляти невпинно, на ній легко зростає терня і приноситься такий плід, який не збирають в житницю, а спалюють. Тому ми зобов'язані нині зі всім старанням зберігати те насіння, яке прийняте в наші серця від небесного Сіяча, і остерігатися, щоб заздрісний ворог абияк не зіпсував того, що дароване Богом і в раю чеснот не виросли терня пороків. Відвернути ж це зло можна тільки милостинею та постом». Блаженний Симеон Фессалонікійський пише, що піст встановлений на честь апостолів, тому що через них ми сподобилися багатьох благ і вони з'явилися для нас діячами і вчителями посту, слухняність... і стриманість. Це проти волі свідчать і латиняни, шануючи апостолів постом в їхню пам'ять. Але ми, згідно з ухвалами апостольськими, складеними Климентом, після зішестя Святого Духа один тиждень торжествуємо, а потім, з наступаючим за ним, вшановуватимемо тих, що передали нам завіт посту - апостолів. Скільки триває Петрів піст

Петрів піст залежить від того, рано чи пізно буває Великдень, і тому тривалість його різна. Він завжди починається із закінченням Тріоді, або після тижня П’ятидесятниці, і припиняється 28 червня(ст. стиль), якщо свято святих апостолів Петра і Павла буде не в середу і не в п’ятницю.

Найтриваліший піст містить в собі шість тижнів, а найкоротший – тиждень і один день.

Антиохійський патріарх Феодор Вальсамон (XII століття) говорить: “За сім днів і більше до свята Петра і Павла всі вірні, тобто миряни і ченці, зобов’язані постити, а ті, що не постять нехай будуть відлучені від спілкування з православними християнами”.

Як правильно харчуватися в дні Петрова поста

Подвиг Петрового посту менше строгий, чим Чотиридесятница: під час Петрового посту устав Церкви наказує щонеділі, по три дні – щопонеділка, щосереди і п’ятниці – утримуватися від риби, вина та масла, і сухої їжі в дев’яту годину після вечері; у решту днів же слід утримуватися тільки від риби.

У суботні, недільні дні цього посту, а також в дні пам’яті якого-небудь великого святого або дні храмового свята також дозволяється риба.

Чому апостоли Петро і Павло називаються первоверховными

За свідченням слова Божогоо, апостоли займають особливе місце в Церкві – «кожен повинен розуміти нас, як служителів Хиістових і домобудівників таємниць Божиїх» (1 Кор. 4,1).

Зодягнені рівною силою зверху і однаковою владою розрішати гріхи, всі апостоли сядуть на дванадцяти престолах біля Сина Людського (Мф. 19,28).

Хоча деякі апостоли і відрізнені в Писанні і переданні, наприклад Петро, Павло, Іоанн, Яков та інші, жоден з них не був головним і таким, що навіть перевершує честю останніх.

Але оскільки в Діяннях апостольських переважно повіствуєтся про праці апостолів Петра і Павла, то Церква і святі отці, благоговіючи при імені кожного з апостолів, цих двох називають первоверховними.

Церква прославляє апостола Петра як першого з числа апостолів, який сповідав Ісуса Христа Сином Бога Живаго; Павла ж, як найбільш з діяльних і зарахованого до вищих з апостолів Духом Святим (2 Кор. II, 5); одного – за твердість, іншого – за світлу мудрість.

Називаючи двох апостолів верховними, по першості порядку і праць. Церква вселяє, що голова їм є один тільки Ісус Христос, а всі апостоли – служителі Його (Кол. 1,18).

Святий апостол Петро, до покликання свого Симон, старший брат апостола Андрія Первозванного, був рибак. Він був одружений, мав дітей. По словами св. Іоанна Золотоустого, це була людина полум’яна, некнижна, проста, бідна і богобоязлива. Він був приведений до Господа своїм братом Андрієм, і при першому ж погляді на простого рибака Господь ппередрік йому ім’я Кифа, по-сирски, або по-грецьки – Петро, тобто камінь. Після обрання Петра в число апостолів Господь відвідав його убогий будинок і зцілив тещу від лихоманки (Мк. 1,29-31).

У числі трьох учнів Своїх Господь удостоїв Петра бути свідком Своєї Божественної слави на Фаворі, Своєї Божественної сили при воскресінні дочки ІаЇра (Мк. 5, 37) і Свого приниження в саду Гефсиманськом.

Петро гіркими сльозами розкаяння омив своє зречення від Христа, і першим з апостолів увійшов до труни Спасителя після воскресіння Його, і першим з апостолів удостоївся побачити Воскреслого.

Апостол Петро був видатним проповідником. Сила його слова була стільки велика, що він обертав до Христа по три, по п’ять тисяч чоловік. По слову апостола Петра, викривані в злочині падали мертвими (Діян. 5, 5. 10), мертві воскресали (Діян. 9, 40), хворі зцілялися (Діян. 9, 3-34) навіть від дотику до них однієї тіні апостола (Діян. 5, 15).

Але у нього не було першості влади. Всі церковні справи вирішувалися загальним голосом апостолів і пресвітерів зі всією Церквою.

Апостол Павло, кажучи про апостолів, шанобливими стовпами,ставить на першому місці Якова, а потім Петра та Іоана (Гал. 2,9), себе ж зараховує до них (2 Кор. 11,5) і порівнює з Петром. Собор посилає Петра на справу служіння так само, як і інших учнів Христових.

Апостол Петро зробив п’ять подорожей, проповідуючи Євангеліє і багато обертаючи до Господа. Останню подорож закінчив в Римі, де з великою старанністю благовіствував віру Христову, примножуючи число учеників. У Римі апостол Петро викрив обман Симона волхва, який видавав себе за Христа, обернув до Христа двох жінок, улюблених Нероном.

За велінням Нерона 29 червня 67 року апостол Петро був розіпнутий. Він просив мучителів розіпнути себе головою вниз, бажаючи цим показати відмінність між своїми стражданнями і стражданнями свого Божественного Вчителя.

Чудова історія навернення святого апостола Павла, який до того носив ім’я Савл.

Савл, вихований в законі юдейському, ненавидів і терзав Церкву Христову, і навіть випросив у синедріона владу усюди знаходити і переслідувати християн. «Савл терзав церкву, входячи в доми і тягнучи чоловіків і жінок, віддавав в темницю» (Діян. 8, 3). Одного разу «А Савл, ще дихаючи погрозави та вбивством на учеників Господа, прийшов до первосвященика і випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого знайде з послідовників цього вчення, чоловіків та жінок, звязавши, приводити до Єрусалима. Коли ж він ішов і наближався до Дамаска, враз осяяло його світло з неба. Він упав не землю і почув голос, який говорив йому: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене? Він сказав: «Хто Ти, Господи?» Господь же сказав: «Я – Ісус, Якого ти гониш. Тяжко тобі йти проти рожна». Він із трепетом і жахом сказав: «Господи, що повелиш мені робити?» І Господь сказав йому: «Встань, і йди до міста; і сказано тобі буде, що тобі треба робити». Люди ж, які йшли за ним, стояли здивовані, бо чули голос, а нікого не бачили. Савл підвівся із землі і відкритими очима своїми нікого не бачив. І повели його, взявши за руку, і привели в Дамаск. І три дні він не бачив, і не їв, і не пив». ” (Діян. 9,1-9).

Наполегливий гонитель християнства стає невтомним проповідником Євангелія. Життя, вчинки, слова, послання Павла – все свідчить про нього, як про вибраного сосуда благодаті Божої. Ні скорбота, ні тіснота, ні гоніння, ні голод, ні нагота, ні небезпеки, ні меч, ні смерть не могли ослабити в серці Павла любові до Бога.

Він здійснював безперестанні подорожі в різні країни для проповіді Євангелія юдеям і особливо язичникам. Ці подорожі супроводжувалися надзвичайною могутністю проповіді, чудесами, невсипущою працею, невичерпним терпінням і високою святістю життя. Праці апостольського служіння Павла були безприкладні. Він сам про себе говорив: більш за всіх них потрудився (1 Кор. 15, 10). За свої праці апостол зазнав незліченну скорботу. У 67 році 29 червня в один час з апостолом Петром він прийняв мученицьку кончину в Римі. Як римський громадянин він був обезголовлений мечем.

Залишити відповідь