АРХІЄРЕЙСЬКА ВІЗИТАЦІЯ МИТРОПОЛИТА АНТОНІЯ НА ДУНАЄВЕЧЧИНУ

12 липня (29 червня за ст. ст.) вся повнота Православ’я молитовно згадує святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла, які стали для нас учителями віри, котрі власними подвигами життя і мученицькою смертю утвердили основи Церкви, започаткованої Самим Господом.

В наших землях святі апостоли Петро і Павло є особливо шанованими. Немало храмів збудовано в їх пам’ять. Так, церковна громада села Нестерівці Дунаєвецького благочиння, що на Хмельниччині, в цей день також святкує день своїх небесних покровителів. Оскільки люди в Нестерівцях щирі і відкриті, то природно, що вони захотіли поділитися власною радістю, а також зазнати ще більшого піднесення і духовно збагатитися. Таким моментом для вірян завжди є візит свого духовного опікуна – архіпастиря.

Отже, на запрошення настоятеля храму митрофорного протоієрея Петра Бабія з архієрейським візитом нині сюди прибув Високопреосвященніший митрополит Антоній, керуючий Хмельницькою єпархією Української Православної Церкви Київського Патріархату. Ще одною причиною приїзду владики став 50-літній ювілей отця Петра, якого митрополит забажав поздоровити особисто, адже багаторічна приязнь пов’язує цих двох людей.

На подвір’ї храму владику Антонія зустріли з хлібом-сіллю. Настоятель за уставним порядком запросив архієрея до звершення Божественної Літургії, на яку прибув також протоієрей Михаїл Наконечний з міста Хмельницького.

Під час проповіді Його Високопреосвященство, згадуючи про подвиги святих апостолів, зауважив, що й нині кожен з нас має достойно нести хрест сповідання живої віри, палкої проповіді, а, коли треба буде – то й жертовності аж до мучеництва. І якщо зазнаємо гонінь від супротивників, то мусимо пам’ятати, що Христос ще більше постраждав, причому – невинно. Так, саме настоятелю і громаді цього села довелось зазнати неприємних моментів, причиною яких стали злі і лицемірні люди, котрі, прикриваючись маскою «канонічності», насправді не люблять все рідне. Однак, Господь завжди стає на бік правди, Йому належить право Першого і Найвищого судді, тому ми мусимо поблажливо ставитися до духовних хвороб наших недоброзичливців та молитися за їх врозумлення.

Владика також тепло і щиро вітав прихожан і настоятеля з днем народження їх громади, побажав ще більшого духовного зростання, згуртованості і любові, які стали очевидно відчутними після того, як громада перейшла під омофор рідної української Церкви.

В свою чергу, протоієрей Петро Бабій, від імені всіх присутніх, висловив подяку владиці за слова привітання, а також за постійну духовну і моральну підтримку.

За твердим переконанням отця Петра, свято в цей день вдалося. Немало посприяла цьому і місцева влада, представники якої особисто були присутні на службі, зокрема – старости сільських громад сіл Нестерівці та Зеленче. А працівники відділу культури забезпечили безперебійну роботу звукопідсилювальної техніки, що дало можливість всім добре почути Боже Слово і насолодитися чудовим співом церковного хору.

Після Літургії представники духовенства на чолі з владикою Антонієм вирушили до господи одного з довгожителів села Нестерівці, багаторічного церковного старости, а нині почесного парафіянина – Петра Глевича. Вік іменинника вже сягнув 88 років. Хоч пан Петро відчуває на собі печать старості і не зміг бути присутнім на Службі Божій, все ж, перебуваючи на ногах і при абсолютно світлій свідомості, зустрів поважних гостей.

Для господаря і численної родини, що складається з чотирьох поколінь, представники якої наповнили подвір’я дідуся, цей візит був цілком несподіваним. Адже владика Антоній, коли дізнався, що в селі сьогодні свято в такої людини, практично спонтанно і твердо вирішив провідати пана Петра. Хоч за своє життя довгожитель пам’ятає поіменно п’ятьох архієреїв, яким підпорядковувалась місцева парафія, та ці відвідини дому пана Петра персонально владикою виявилися першими, справжніми і унікальними. Довго і душевно тривала розмова. Пан Петро не приховував сліз радості, яку намагався сповна передати гостям, а вони щасливими та з відчуттям виконаного синівського обов’язку вирушили в дорогу для звершення чергових справ свого служіння.